Наталия Лупан,
Россия
Что может о себе написать поэт? Вся его жизнь выложена в строки и рифмы. И для поэта это более важно, чем сухое перечисление дат и событий. Но я счастлива тем, что в 26 лет меня нашел Тот, Кому хочу служить, Кому хочу писать стихи и песни. Кого хочу любить до конца земной жизни и в вечности – драгоценный Господь Иисус Христос! Он привел меня к Отцу, одарил Духом Святым. Простил, омыл, оправдал, удочерил… И я действительно счастлива, что я не уникальна! Что Он сделал для меня не больше, но и не меньше, чем для каждого из нас! И я спешу поделиться с вами своими стихами. Потому что понимаю - мне просто дана возможность облечь в рифму то, что чувствуете и вы. e-mail автора:natalia.lupan@mail.ru
Прочитано 7407 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Прекрасно написано, от чувствующей Вашей Души! Очень радостно встречать таких авторов и такие произведения! Комментарий автора: Благодарю сердечно) Во славу любимого Господа.
Александр
2016-03-22 21:13:14
Очень красиво.
В строке "Продолжить эту мысль, что хотели сказать", как мне кажется, опечатка. Не "эту" а "ту" Вы имели в виду, иначе ритмика сбивается. Комментарий автора: Все верно. спасибо) действительно опечатка)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
