Храм без купола, с крышей пологой,
Сиротливо стоящий вдали,
Он прижался стеной у дороги,
Где вечерние тени легли,
Здесь когда-то была колокольня
Слышен звон её был целый год,
Средь весёлого летом приволья
Шёл на Троицу Божий народ
Но пришли и снесли супостаты
Белый купол, колокола,
Новой власти кровавой Пилаты,
Проповедники ада и зла
И суровым лицом каменея
От бессильной и злобной тоски,
Они мрачно ругались и ели,
Крепкий спирт зажимал их в тиски
Купол взяли тросом, развалили
Вдоль дороги, что к речке вела,
И поспешно костры разводили –
Грели в пламени колокола…
Мы теперь собираем обломки
Той былой христианской весны,
Чтоб хранили и знали потомки
Неприкаянной, грешной страны.
Комментарий автора: После поездки в одну малонаселённую деревню Вилегодского района, Архангельской области, где я видел этот храм, написал эти стихи. Но сейчас уже лучше, он восстанавливается, хотя и с трудом.
Денис Золотовский,
Коряжма, Россия
Живу в Архангельской области, крещён с 2000г. в нашей местной церкви, православный христианин. e-mail автора:gefest2@atnet.ru
Прочитано 9288 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
